Частинами 1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради Української РСР № 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року передбачено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 51 Конституції України проголошено, що батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Обов’язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття закріплений також і в ст.180 Сімейного Кодексу України. Крім того, статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Як говорить практика, деякі батьки виконують цей обов’язок добровільно, інші, на жаль, примусово. Так, в більшості випадків один з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина вимушені звертатись до суду за примусовим стягненням аліментів.Згідно положень ч. 3 ст.181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до статті 179 Сімейного кодексу України, Аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім’я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.
ч.2 ст. 182 Сімейного кодексу України встановлено розмір аліментів який має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Зокрема в статті 183 Сімейного кодексу України зазначено про визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.
Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.
Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Відповідно до статті 184 Сімейного кодексу України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Під час дії воєнного стану військовослужбовці, які мають на утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років мають право на звільнення з військової служби. Дана норма не стосується осіб, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці. Ця зміна до статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" вступає в законну силу з 18 травня 2024 року.
Згідно статті 196 Сімейного кодексу України, У разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
У разі застосування до особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених ч. 14 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених ч. 14 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження".
Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів ( ч. 2 ст. 196 Сімейного Кодексу України).
Для притягнення платника аліментів до цивільної відповідальності необхідно звернутися до суду з позовною заявою.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. І звичайно, що для будь-якого власника неприємним стає факт, коли його обмежують у праві розпоряджатись своїм майном. Та коли ви боржник, то до таких незручностей повинні бути готові.
Арешт на майно накладається при відкритті виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Оскільки арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення, то при відкритті виконавчого провадження майнового характеру (крім аліментів) виконавець вправі накласти арешт на все належне боржнику майно.
Якщо ж стягувач в своїй заяві про відкриття виконавчого провадження зазначає конкретне майно боржника, то виконавець має негайно після відкриття виконавчого провадження перевірити в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накласти на нього арешт.
В процесі примусового виконання арешт на належне боржнику майно повинен бути накладений не пізніше наступного робочого дня після його виявлення.
При цьому слід мати на увазі, що арешт може накладатись на все майно боржника або на окремі речі залежно від розміру суми стягнення за виконавчим документом з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця.
При виконанні рішень про стягнення аліментів арешт на майно боржника накладається за наявності заборгованості зі сплати аліментів сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Накладення арешту на майно боржника можливе й при виконанні рішень немайнового характеру (зобов’язання вчинити певні дії, вселення, виселення, відібрання дитини, усунення перешкод у побаченні з дитиною тощо). Зокрема, якщо боржник самостійно не сплачує виконавчий збір, витрати виконавчого провадження та накладені на нього в ході виконання штрафи, виконавець примусово стягує їх одночасно із виконанням такого рішення, в тому числі шляхом накладення арешту на належне боржнику майно.
Шляхи накладення арешту на майно боржника передбачені статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» та полягають у винесенні постанови про арешт майна (коштів) боржника або постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Оскільки сам факт винесення постанови про арешт не призводить до автоматичного обмеження права розпоряджатись таким майном, то копії постанов, якими накладено арешт, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, в день їх винесення. Також в день винесення постанови про арешт державний виконавець вносить відповідні дані до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, Реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише шляхом проведення його опису.
При описі майна виконавець може прийняти рішення й щодо обмеження боржника права користуватись описаним майном. У цьому випадку проводиться опечатування майна або його вилучення у боржника та передача на зберігання іншим особам.
Заслуговує на увагу й той факт, що не лише накладення арешту державним виконавцем в ході примусового виконання рішень може призвести до обмежень в праві розпоряджатись майном. На сьогодні в більшості випадків достатньо лише відкриття виконавчого провадження відносно особи.
Одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників (крім відомостей щодо боржників, якими є державні органи, органи місцевого самоврядування, а також боржників, які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців, та боржників за рішенням немайнового характеру).
У разі звернення особи за вчиненням певної дії щодо майна (відчуження, перереєстрація тощо), що належить боржнику, який внесений до Єдиного реєстру боржників, державні органи, органи місцевого самоврядування, нотаріуси, інші суб’єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, зобов’язані не пізніше наступного робочого дня повідомити про це виконавця, яким відкрито виконавче провадження, із зазначенням відомостей про майно, щодо якого звернулася така особа.
Після отримання такого повідомлення виконавець не пізніше наступного робочого дня зобов’язаний прийняти рішення про накладення арешту на майно.
У період з часу звернення особи за вчиненням дій відносно майна до часу накладення арешту на майно, реєстраційні дії відносно майна не проводяться. Укладення протягом цього періоду правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним.
Не забувайте, що професійна правова допомога допоможе запобігти ризикам для сторін, захистити їх від неправомірних дій та позбавити від неприємних ситуацій.
📲Щодо отримання консультацій та послуг можна звернутись в особисті повідомлення, або зателефонувати за номером +380674056955 ❤️
🇺🇦Все буде Україна!
💻Також долучайтеся до нас у соціальних мережах:
🟡Telegram https://t.me/zemfondukraine
Comments