Відповідно до статті 1 Закону України “Про фермерське господарство” є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону. Так, згідно зі статтею 8 Закону України “Про фермерське господарство” підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.
Статтею 7 Закону Закону України “Про фермерське господарство” передбачено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України."
Землі фермерського господарства можуть складатися із:
1) земельних ділянок, що належать громадянам України – членам фермерського господарства на праві власності, користування;
2) земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування (частина перша статті 12 Закону України “Про фермерське господарство”). Статтею 19 Закону України “Про фермерське господарство” передбачено, що до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу. Відповідно до статті 20 Закону України «Про фермерське господарство» майно фермерського господарства належить йому на праві власності.
Фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину (пункт «а» частини першої статті 14 Закону). Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (частина перша статті 23 Закону). Позиція, викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20), Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року № 922/989/18 (провадження № 12-205гс19), Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 28 квітня 2021 року № 547/362/18 (провадження № 61-469св19) дозволяє дійти висновку, що у правовідносинах постійного користування та оренди земельної ділянки, наданої засновнику фермерського господарства, відбувається фактична заміна користувача і обов’язки землекористувача переходять до фермерського господарства з дня його державної реєстрації. Враховуючи усталену практику Верховного Суду, з моменту створення фермерського господарства виникають відповідні правомочності та юридичні обов’язки щодо використання земельної ділянки саме цим господарством, а не його засновником.
Такі правомочності набувають сталого юридичного зв’язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майна, тому викуп земельної ділянки призначеної для ведення фермерського господарства, яка перебуває в оренді чи на праві постійного користування, має здійснюватися таким фермерським господарством. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20), зокрема у пунктах 19 та 20, неодноразово згадується про необхідність набуття права постійного користування або права власності на земельну ділянку фізичною особою як умову для подальшого створення фермерського господарства. У пункті 21 вказаної постанови також зазначено, що враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки інакше, ніж за її цільовим призначенням (пункт 1 частини першої статті 40 Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року), а також юридичні наслідки її використання не за цільовим призначенням (пункт 7 частини першої статті 27, частина друга статті 29, частина перша статті 88 Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року), надана громадянину у встановленому порядку для ведення селянського (фермерського) господарства земельна ділянка за її правовим режимом була та є такою, яку слід використовувати виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб цього громадянина. Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20), а саме у пункті 60, Верховний Суд дійшов висновку, що є певні речові права, що не переходять до фермерського господарства. За змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України “Про селянське (фермерське) господарство”, статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України “Про фермерське господарство”, статей 7, 27, 38, 50 і 51 Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31, 92 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.
Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об’єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Натомість право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів статті 6 Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року у редакції, чинній до 16 травня 1992 року, могло належати лише фізичній особі та згідно з частиною першою статті 55 цього Кодексу у тій же редакції було об’єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство.
Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило. Таким чином, з моменту державної реєстрації фермерського господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства, тому в такій ситуації зазначене право не може бути об’єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяження таких прав врегульовано Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Перелік документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно, визначено частиною першою статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». А отже, для державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою за фермерським господарством (у тому числі у разі смерті засновника, якому надавалася в користування земельна ділянка) подається документ, що підтверджує набуття засновником такого фермерського господарства права постійного користування .
Не забувайте, що професійна правова допомога допоможе запобігти ризикам для сторін, захистити їх від неправомірних дій та позбавити від неприємних ситуацій.
📲Щодо отримання консультацій та послуг можна звернутись в особисті повідомлення, або зателефонувати за номером +380674056955 ❤️
Все буде Україна!
💻Також долучайтеся до нас у соціальних мережах:
🟡Telegram https://t.me/zemfondukraine
Comments