У разі порушення права власності й необхідності звертатися до суду за захистом порушеного права передусім потрібно встановити, яких з указаних правомочностей власник позбавлений, задля вибору належного й ефективного способу захисту права.
Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України (далі -ЦКУ), власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Негаторним є позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння (ст. 391 ЦК України).
Негаторний позов пред'являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати права користування та розпорядження ним. Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Для подання такого позову не вимагається, щоб перешкоди до здійснення права користування та розпорядження майном були результатом винних дій відповідача чи спричиняли позивачу збитки. Достатньо, щоб такі дії хоча б і не позбавляли власника володіння майном, але об'єктивно порушували його права і були протиправними. Як і віндикаційний, негаторний позов є речово-правовим і може застосовуватися лише у випадку відсутності між позивачем і відповідачем зобов'язальних відносин та бути поданим щодо індивідуально-визначеного майна. Проаналізувавши вище зазначене вбачається що насамперед негаторний позов розрахований на усунення фактичних перешкод, тобто тих, які створюються без певних юридичних перешкод.
Об'єктом негаторного позову є усунення триваючого правопорушення, що збереглося до моменту подання позову до суду.
Позивачем у негаторному позові є власник майна або особа, яка володіє майном на підставі інших прав на майно (титульний власник). До останніх належать як суб'єкти речових прав (наприклад, підприємство, організація, установа, що не є власником майна, але володіє ним на праві повного господарського відання або оперативного управління, що позбавлена можливості користуватися чи розпоряджатися майном), так і суб'єкти зобов'язальних прав, які пов'язані з володінням (наприклад, орендар, охоронець, перевізник). У разі порушення третьою особою права користування і розпорядження майном і власник, і володілець цього майна набувають права на подання негаторного позову. У цьому випадку при вирішенні питання про те, хто з них може бути позивачем за негаторним позовом, слід виходити з обсягу правомірності обох названих осіб.
Отже, якщо право володіння належить не власникові, то позов має право подавати володілець майна, а власник може звернутися з таким позовом лише після припинення у володільця згаданого права на володіння.
Відповідачем у негаторному позові є особа, яка власними протиправними діями перешкоджає позивачу здійснювати правомірність щодо користування чи розпорядження майном.
Предметом негаторного позову є вимога позивача про усунення з боку відповідача будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.Негаторний позов підлягає застосуванню лише за відсутності договірних відносин між сторонами, оскільки за такої ситуації здійснення власником захисту свого порушеного права відбувається засобами зобов'язального права
Підставою негаторного позову є обставини, що підтверджують право позивача на користування і розпорядження майном, вчинення відповідачем дій, що перешкоджають позивачу використовувати належні йому права, позадоговірний характер наявних між сторонами правовідносин. Якщо на момент подання позову правопорушення, що є об'єктом негаторного позову, припинилося, то підстав для задоволення позову у суду немає. Тобто негаторний позов підлягає застосуванню лише за відсутності договірних відносин між сторонами, оскільки за такої ситуації здійснення власником захисту свого порушеного права відбувається засобами зобов'язального права.
Особливістю негаторного позову є те, що він спрямований на усунення таких порушень вказаних повноважень власника, які наявні на момент звернення з позовом. Саме тому до вимог за негаторним позовом строки позовної давності не можуть застосовуватися, тобто на негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення. Якщо ж перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном були усунені, то відповідно і відсутні підстави для пред'явлення такого позову. У такій ситуації власник може вимагати тільки відшкодування завданих збитків або скористатися іншим способом захисту свого права.
На окрему увагу заслуговує питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів у земельних спорах, яке не втрачає своєї традиційної актуальності. У постанові від 18.01.2023 у справі № 361/1308/19 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду навів критерії, які повинні братися судами до уваги при такому розмежуванні:
відсутність або наявність у позивача володіння майном;
відсутність або наявність володіння визначається з огляду на принцип реєстраційного підтвердження володіння;
особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.
У наведеній справі суд виснував, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням норм Земельного кодексу слід розглядати як таке, що не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності. У такому разі вимогу про зобов'язання повернути ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу, допоки триватиме порушення прав законного володільця земельної ділянки.
Отже:
Перше. У спорах щодо нерухомого майна розмежування віндикаційного та негаторного позовів здійснюється за принципом реєстраційного підтвердження володіння.
Якщо на час звернення з позовом позивач не володіє спірним майном (тобто право власності на майно зареєстровано за іншою особою), то йому належить звертатися із віндикаційним позовом.
Якщо ж згідно з даними державних реєстрів позивач є власником майна (та відповідно володільцем) майна, але в той чи інший спосіб чиняться перешкоди в реалізації його прав користування чи розпорядження, то за умови дотримання інших наведених в рішеннях умов належним способом захисту є саме негаторний позов.
Друге. Виключенням із попередньо правила є спори щодо земель водного фонду. Це зумовлено наявністю прямої законодавчої заборони: приватний власник не може набувати права власності на них, і відповідно не може набувати права володіння. Звертатися в таких ситуаціях належить саме з негаторним позовом, а позовні вимоги формулювати: «зобов’язати відповідача повернути земельну ділянку».
Третє. На спори щодо земель лісового фонду зазначене вище виключення не поширюється. Як правило, у даній категорії спорів належним способом захисту прав є саме віндикаційний позов.
Четверте. На негаторні позови не поширюється позовна давність, а позовні вимоги можна пред’явити протягом усього часу існування порушення.
П’яте. У випадку подання віндикаційного позову належним способом захисту є саме примусове витребування земельної ділянки. Щодо негаторних позовів про повернення земель водного фонду, то належним способом захисту є зобов’язання фактичного володільця повернути спірну земельну ділянку. При поданні віндикаційного позову не є обов’язковим поєднувати вимогу про витребування нерухомого майна із вимогами про визнання права власності або скасуванням реєстраційного запису. Рішення суду про віндикацію є підставою для внесення відомостей до державного реєстру.
❤️Не забувайте, що професійна правова допомога допоможе запобігти ризикам для сторін, захистити їх від неправомірних дій та позбавити від неприємних ситуацій.
📲Щодо отримання консультацій та послуг можна звернутись в особисті повідомлення, або зателефонувати за номером +380674056955 ❤️
🇺🇦Все буде Україна!
💻Також долучайтеся до нас у соціальних мережах:
🟡Telegram https://t.me/zemfondukraine
Comments